Запитання? +38-067-547-22-33, +38-067-234-42-16

About RPDI

Саморегуляція медіа, фактчекінг і медіастандарти – про що говорили на конференції з медіаграмотності від ІРРП

Конференція “Як уникати поширення фейків та не піддаватися маніпуляціям” відбулася 8 листопада у Києві.
На ній зібралося 86 учасників, учасниць та спікерів з 17 регіонів України, а також з Німеччини: журналісти і редактори з регіональних та центральних медіа, представники громадських організацій та фактчекерських проектів. Під час конференції відбулося три дискусії, майстерклас та виступ запрошеної спікерки.

Програму і спікерів можна глянути тут.

На заході йшлося про те, звідки беруться неправдиві новини і чому вони швидко поширюються, як реагують на ситуацію медійники у центральних ЗМІ та в регіонах, чим займаються фактчекерські проекти і де в них точки співпраці з журналістами.


Фотоальбом конференції дивіться тут

Одразу спойлер. Якщо підсумувати найважливіші висновки-рішення-пропозиції, що звучали від учасників конференції, то вийде таке:

  • Стандарти, стандарти і ще раз стандарти: не впевнений – не публікуй, опублікував – відповідай за слова (а не просто стирай дурниці). І за експертів і блогерів у своєму медіа теж відповідай.
  • Фактчекінг – старе-нове золото журналістики і ще одна фіча (окрім десятка інших), яку має опанувати кожен журналіст і редактор.
  • Саморегуляція медіа – непроста штука, до якої поки неясно з якого боку підійти (бо там недалеко до цензури). Але вкрай потрібна, доки журналісти, яким можна довіряти не розчинилися остаточно серед армії блогерів, яким вірити не можна, але все більше людей це робить.

Нижче – кілька тез від спікерів конференції

Про достовірність інформації у ЗМІ
До 2019 року ситуація з достовірністю була кращою, як нам здавалося, але потім виявилося, що ми просто не моніторили сайт Znaj.ua. З четвертого кварталу почали – і середній рівень достовірності інформації в наших медіа впав з 95% до 80%.

Про причини фейків у медіа
Є дві основних причини появи фейків в українських меда: непрофесійність журналістів та цілеспрямовані маніпуляції певними журналістами певних медіа в інтересах їхніх власників.
(Оксана Романюк, Інститут масової інформації)

Про шлях російських фейків в Україні
Якщо вам здається, що російських фейків стало менше – це хибне уявлення. Наративи, які просуває Росія в Україні вже 5 років, поступово закріплюються в українському інформпросторі. Після обмеження доступу до російських сайтів і соцмереж відбулося “одомашнення” російської дезінформації, яка тепер поширюється через українські джерела. І рівень довіри аудиторії до цих джерел набагато вищий. До російських джерел ставлення української медіааудиторії значно скептичніше.
(Євген Федченко, StopFake)

Про маніпуляції навколо свободи слова
Сьогодні медіа маніпулюють поняттям свобода слова, коли зауваження щодо недотримання стандартів подають як тиск на свободу слова. Це заважає саморегуляції медіа.

Про експертів як інструмент маніпуляцій
Дуже популярним інструментом маніпуляцій стали експерти.По-перше, телеканали замовчують, хто ці люди. Наприклад, незалежний експерт на каналі Фірташа виявляється юристом, що захищає Фірташа у справі щодо бізнесу Фірташа, про яку йдеться в сюжеті.

По-друге, експерти часто озвучують те, що не можуть озвучити самі журналісти або канали. Наприклад, Олена Лукаш кричить в ефірі “Слава Беркуту”, Червоненко розповідає, що кіборги зруйнували Донецький аеропорт.
На каналі Newsone кажуть, що не можуть відповідати за слова гостей, але певні гості чомусь дуже популярні на цьому каналі. Під час президентських виборів ми дослідили, що на дві третини ефірів ток-шоу “Український формат” на каналі Newsone приходили Андрій Пальчевський, Вадим Карасьов та Ілля Ківа.
Але це проблема не тільки каналів Медведчука, але й телекананалу Прямий, наприклад, де один з експертів каже: “Все, що робив Порошенко, робилося на користь Україні, а все, що робило його оточення – було на шкоду“.

Про політиків, що прикидаються журналістами
Є проблема з чинними політиками, що поширюють фейки і маніпуляції, називаючи себе журналістами. Наприклад, як Портнов чи як Дубінський.
(Ярослав Зубченко, Детектор медіа)

Про поширення фейків в соцмережах
У “лайносайтів” як Znaj.ua і Politeka є численні групи у Фейсбуці, через які розганяються маніпуляції і фейки. За оцінками експертів, 1,5 млн доларів потрачено на просування цих сторінок. Ми не знаємо, хто стоїть за цими ресурсами, але мають мільйонні охоплення. Їхня сила в тому, що вони дають людям емоції.
(Альона Романюк, По той бік новин, ІРРП)

Про рівень медіаграмотності українців
Метою одного з блоків дослідження медіаспоживання в рамках Медійної програми в Україні (Internews) було виявлення загального рівня медіаграмотності населення. Ми виявили, що з року в рік росте кількість людей, які вважають, що можуть розпізнати замовні матеріали в медіа.
Але коли запропонували людям, що вважають себе обізнаними, виконати тестові завдання на розпізнавання фейків, близько 11% ідентифікували всі фейкові новини, 68% частково справились із завданням, 22% не справились.
(Тетяна Степикіна, Internews in Ukraine)

Подивитися більше слайдів про це дослідження можна тут.

Про власників медіа і небажання їх знати
Більшість опитаних не знають власників загальнонаціональних та регіональних ЗМІ, та, як показують результаті, все менше людей вважає, що це важливо знати.
(Тетяна Степикіна, Internews in Ukraine)

Про редакційну культуру і право сказати “ні”
– Є така важлива штука, як право на “ні”, право щось не публікувати чи не публікувати в такому вигляді чи прямо зараз. Це питання редакційної культури.
Дуже непросто ухвалити рішення, що ми це не публікуємо, коли на тебе тисне “вже всі про це написали”. Треба видихнути і сказати, “так буває – ми це пропускаємо”.
Наприклад, мине написали про звільнення полонених, яке в результаті не відбулося, і про яке більшість медіа написали.
(Тетяна Трощинська, Громадське радіо)

Про стандарти ВВС

– Два джерела помиляється рідше, ніж одне, три джерела – рідше, ніж два, чотири – рідше ніж три. Бувають випадки, коли достатньо одного джерела, а бувають, коли помиляються чотири.

– Impartiality, accuracy, fairness (незаангажованість, точність, чесність) – це незмінно у стандартах BBC, які створені сто років тому і постійно доповнюються з урахуванням змін в медіаландшафті.
Нині діє сьома редакція цих стандартів. За час між шостою і сьомою редакціями у світі медіа відбулися радикальні зміни.
(Дар’я Тарадай, ВВС News Україна)

Про репутацію медіа і помилки
– Ми в “Українському тижні ”не написали про обмін полонених, який не відбувся тоді, бо у нас були свої джерела. Але на стрічці працювала нова журналістка, і вона поширила врешті цю новину на сайт.
В цій ситуації найбільш непрофесійна ситуація – просто видалити опубліковане. За свої помилки треба вибачатися.
Я вибачився за поширення тієї інформації: і на фейсбук-сторінці нашого медіа, на своїй особистій сторінці.
Не треба задирати носа і намагатися бути безгрішнішими за інших. Як наприклад, деякі медіа, які відкручують час публікації новини назад. От BBC поставили в 12.43, а вони у 12.45 в адмінці ставлять. Це абсолютно непрофесійна і дурна позиція.
(Дмитро Крапивенко, Український тиждень)

І ще раз про експертів, які не експерти
– Завжди треба зважати на межі компетенції людини, з якою ви говорите. Не треба давати людям можливість просто просувати свою позицію через ваш канал, бо вони сприймають інтерв’ю саме так.

– Часто політики оточують себе радниками, які нічого не вирішують, не мають права підпису, але завзято все підряд коментують для медіа. От навіщо в них брати коментарі?
(Дмитро Крапивенко, Український тиждень)

Про відповідальність медіа за блогерів
Є проблема, коли медіа беруть на себе лише часткову відповідальність, кажуть “та це в блогах написано!”
Я закликаю всіх: якщо ви заводите у себе блоги, беріть відповідальність за все, що там публікується, інакше ви просто стаєте майданчиком для фейків і маніпуляцій. І виправдання у вас не буде.
Мене дико дратує, коли медіа роблять собі блоги з постів у Фейсбуці.
У мене наприклад є такий “блог” на сайті “Високий замок”, куди я ніколи не писав і навіть звертався з проханням його видалити. Вони кажуть: вам що реклама зайва не потрібна? Але мені важливо, в якій компанії я там опиняюся.
(Дмитро Крапивенко, Український тиждень)

Про передруки з інших медіа
Коли ви передруковуєте інші медіа, подумайте, чи варто покладатися на їхні джерела.
Коли Соня Кошкіна колись писала з посиланням на свої джерела про дострокові парламентські та президентські вибори, ми почали перевіряти цю інформацію через свої джерела, і виявили, що була група людей, зацікавлена у поширенні такої інформації, і написали саме про це.
(Дмитро Крапивенко, Український тиждень)

Про фейки як загрозу професії журналіста
– Фейки вбивають професію журналіста. І в цьому контексті я вважаю, що прийшов час відповідальності. Ми повинні мати розуміння майбутнього нашої професії. Рано чи пізно нам треба буде себе відділяти від людей, які можуть написати все, що завгодно.
(Олександр Богуцький, ICTV)

Про трафік і здоровий глузд
– Якщо раніше журналістів хтось примушував робити щось не те, то зараз самі журналісти з відчуттям глибокого внутрішнього задоволення говорять щось таке, що на голову не налазить. Люди втрачають здоровий глузд в погоні за трафіком.
Історія про “вибитий зуб Богдана” – квінтесенція фейку. Інформація поширювалася навіть тоді, коли була вже спростована. Що має бути в голові у людини, яка свідомо розповсюджує фейки. Або знає, що то не правда, але робить темою свого блогу, щоб зібрати аудиторію.

Як розповсюджувався фейк про те що Петро Порошенко купив “Дизель-шоу” – подивитися аналіз та презентацію, яку демонстрував на конференції Олександр Богуцький

Про те, що не всі журналісти однаково корисні
Знаєте, скільки журналістів акредитовано при Верховній Раді України – 7 тисяч!
Але хто гарантує, що всі вони якісно подають інформацію?

Про те, що не всі журналісти однаково корисні
Нам час думати, як зберегти нашу професію як джерело нашого доходу. Як пояснити людям, що ти відрізняєшся від інших і не поширюєш неправдиву інформацію.

Про аудиторію, власників і редакторів
Люди мають знати, хто власник медіа, хто редактор. Ми у свою чергу маємо знати, хто з журналістів дійсно якісно робить свою роботу, нам потрібен цей реєстр. І за цим треба слідкувати. бо всі можуть помилятися, але якщо хтось системно робить однакову помилку, то варто попереджати читача, що “міни є”.
(Олександр Богуцький, ICTV)

Про антифейковий плагін
– У нас є плагін Fakeskiller, який у стрічці новин виділяє фейки. Він безкоштовний. Можна поділитися новиною, можна почитати, що з нею не так, можна перейти на сайт фактчекера.
Ми – платформа, яка допомагає доставляти спростування фейків до аудиторії.
В нашій базі більше 10 тисяч спростувань, ми працюємо в тестовому режимі. ми тестуємо мобільний додаток, поширюємо спростування.

Ми почали працювати з командою Уляни Супрун, будемо розвінчувати фейки, пов’язані з медичною тематикою.
(Дмитро Потєхін, Fakeskiller)

Про VoxCheck і шлях до аудиторії дна дна Фейсбуку
– Ми працюємо з певною бульбашкою у Фейсбуці, яка готова сприймати інформацію критично. Але є ще дно дна Фейсбука, яке читає Znaj.ua і треба думати, як достукатися до цієї аудиторії. Ми найбільше доносимо інформацію через відео, через експлейнери і ТВ. Наразі починаємо працювати з аудиторією, що дивиться телебачення.
(Максим Скубенко, VoxCheck)

Про сатиру як новий формат сприйняття серйозної інформації
– Сьогодні розвиваються нові формати політичної сатири в Ютубі, і це добре. Хочеться змінити дискурс, закликати не бути такими серйозними. У світі є опрацьовані формати, в яких можна обговорювати актуальні теми у веселому форматі влогу на ютубі. Це те, що я роблю – пояснюю складні речі весело.
(Назар Поливка, блог Та й таке)

Про співпрацю фактчекерів і медіа

Ми в проекті Безбрехні пробуємо різні формати співпраці з регіональними медіа: запускаємо спільні рубрики, проводимо тренінги з фактчекінгу
(Олександр Гороховський, БезБрехні)

Про життя регіональних журналістів
-Для багатьох регіональних журналістів робота в медіане є основною, бо вони не можуть нею заробити на життя. Є люди, які півдня працюють журналістами, а півдня – піарщиками у місцевих депутатів. І всі на це закривають очі, бо всім треба виживати.
(Віталій Голубєв, ОГО, Рівне)

Про редакторський контроль в регіональному медіа
Ми формалізували весь виробничий процес за допомогою видавничої системи, це дозволяє нам відслідковувати якість матеріалів на всіх рівнях редагування. Тому якщо хтось десь припустився помилки, легко виявити, на якому рівні це відбулося. (у Телегазеті кожен матеріал проходить три рівні редагування – зазначив головред Євген Таратухін, що також був на конференції – Ред.)
(Дмитро Кліманов, Телегазета, Старобільськ, Луганська область)

Слайд з презентації Наталії Пахайчук про кейс з фейком про ДТП

Про фактчекінг на регіональному рівні

Волинь тільки на перший погляд – віддалена область і нібито нас минає стороною політика і геополітика. Наш регіон дуже часто потрапляє під приціл іноземної пропаганди, але в локальному контексті.

Важлива риса фейкових новин – вони часто з’являються вночі або напередодні вихідних, коли їх складніше перевірити.

Ми перевіряємо інформацію так само, як і в центральних медіа: дзвонимо, уточнюємо, перепитуємо, гуглимо.

Іноді достатньо просто “відкрити очі” – як було з фейком про автомобіль, що перевернувся в нашому регіоні. Наша журналістка звернула увагу, що на фото, поширеному у соцмережах, листя на деревах надто зелене, хоча надворі була осінь. Перевірили, виявили, що фото зроблене на трасі Могильов-Бобруйськ.
Наталія Пахайчук, Район.in.ua (Луцьк)

Подивитися презентацію Наталі Пахайчук з кейсами про спростування фейків та маніпуляцій можна тут.

Відгуки про конференцію

Конференцію проводила команда ІРРП (Інституту розвитку регіональної преси) у партнерстві з Європейським центром свободи преси і ЗМІ (Лейпціг, Німеччина) в рамках проекту “re:start демократичний дискурс 2” за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини

Маєте запитання, пропозиції, коментарі +38-067-547-22-33